Історія школи

О, рідна школо, храм науки, наша Альма-матір,

В твою історію вплелися долі різних поколінь,

В ній світло від веселого шкільного свята,

І від сумних подій лежить в ній темна тінь.

Цікаво й весело впродовж вже майже двох віків

Живе країна знань - моя дев’ята школа,

Це школа наших прадідів, дідів, батьків,

Мій рідний дім, моя щаслива доля.

                                              Пацкун Н.І.

У середині ХІХ ст. на шляху з Києва до Василькова ченці Києво-Печерської лаври збудували каплицю. Хутір, що виріс навколо каплиці, має таку саму назву. Він знаходився на місці сучасного аеродрому та військового містечка.

Після революції 1917 року хутір Каплиця увійшов до складу сільської ради с.Западинка, яке розташоване на північній околиці Василькова і у 1931 році злилося з містом.

Першими поселенцями були ченці. Вони збудували заїзд для подорожніх (у наш час готель), відкрили шинок. Збирали пожертвування з парафіян. Лавра дала дозвіл на відкриття в селі церковнопарафіянської школи, де навчали читати Псалтир та Євангліє. Це була невеличка сільська хата на дві кімнати. В одній кімнаті відкрили шинок, у другій – заїзд для приїжджих. Оскільки приїжджих майже не було, то дяк проводив там заняття з дітьми.

Усе літо діти пасли худобу, а взимку сиділи в хаті, бо не було в що взутися. У школі вчилися одиниці. Заняття починали 12 грудня, як випаде сніг, а закінчували коли сніг танув. Учні різного віку сиділи у двох кімнатах і вчилися разом, раз на день учнів годували.

У селі ставало дедалі більше дітей, хоча не всі ходили до школи, бо допомагали батькам. Як згадує вчитель – пенсіонер Костянтин Юхимович Пісоцький, дід його батька три місяці не пускав сина до школи, а як той утік «здобувати науку», то батько жорстоко його побив.

Не було у селі ані клубу, ані бібліотеки. Батьки, які хотіли навчати своїх дітей, наймали безробітного вчителя, який за харчі проводив заняття в хатах селян.

Революція зобов’язала селян віддавати дітей до школи. Це посилило експлуатацію останніх, вони розривалися між школою і домашнім господарством.

У 1929-1934 роках с. Каплицю не обминула колективізація. Внаслідок цього було виселено і пропало безвісті багато родин. У їхніх хатах облаштовували школи. Це були найкращі на той час будівлі в селі.

У 1924 році під школу взяли хату родини Порохнюків, що складалася з чоловіка Андрія Петровича та Надії Петрівни, його дружини. Вони й були першими вчителями у цій школі. Школою ще слугувала хата М. І. Барило.

У 1935-1936 роки північно-західну частину села на найкращих ґрунтах було знесено, жителів переселено і на цьому місці було збудовано аеродром і військове містечко. Школа опинилася на околиці села і називалася неповною середньою (семирічною), розміщеною у трьох хатах віддалених одна від одної. У школі Порохнюків спочатку навчалося два класи, а згодом їх стало 16, навчання проводилося у дві зміни.

У 1935 році с. Западинку приєднали до міста Василькова, а Западинську сільську раду перевели в с. Каплицю.

У 1933-1941 роках учителями працювали подружжя Іванецьких - Андрій Петрович та Надія Петрівна. Панас Миронович Степаненко, Биков, Р. Є. Панченко, Л. С. Ціфанський, М. І. Белікс. Директором був Панас Миронович Степаненко, він організував струнний оркестр, яким сам керував. Учні 4 - 5 класів ставили вистави, навіть уривки з «Наталки Полтавки».

Під час Великої Вітчизняної війни школу розформували, дітей відправили на хутори, де вони переховувалися, а у школі був штаб німецького війська.

До січня 1944 року занять у школі не було. Велика кількість дітей 7 – 10 років загинула від бомби, що розірвалася на березі річки Стугна, діти знаходили набої, гралися ними, їм відривало пальці, випалювало очі. Кожна друга дитина була скалічена. Як згадують учителі-ветерани, учні ходили до школи в німецькому одязі, у батькових чоботях (у кращому випадку). Чорнило робили із сажі, зошити із старих газет, писали олівцями на газетах, де були вільні місця між рядками, потім витирали написане і знову там писали. Учителі писали на дошках друкованими буквами слова, а учні читали їх уголос.

Наприкінці 1944 року школа була переповнена, у 1-ші класи прийшло 60 учнів, у 3-му класі 35 учнів, через відсутність взуття систематично 25 учнів не приходило в школу на заняття. Десь директор школи знайшов кошти, і учням почали варити гарячу їжу, але тільки тим, у кого хтось загинув на війні. Ті, що добре навчалися, складали, за 4 – клас 6 іспитів: українську мову (письмово та усно), російську мову (письмово та усно), арифметику (письмово та усно).

З 1944 року до початку 1950 року школою керували жінки: О. Ф. Сокуренко та Т. О.Лемберська.

З 1951 по 1953 рік директором школи була В.С. Марголіна, а з 1953 по 1954 рік школою керувала Марія Пилипівна Барило. За цей період в школі добудовано 3 класні кімнати, завезено учнівські парти для 2-х класів, класні кімнати почали зігрівати «буржуйками».

З 1954 по 1958 роки директорами школи були Г. Г. Вовченко та Д. К. Шостал. За їх керівництва почали добудовувати спортзал, дітей прибувало дедалі більше, особливо з хуторів. Із Залізного хутора (с. Залізне) прийшло 200 учнів, у 6-их класах стало по 25 учнів, на хуторах залишилися тільки початкові класи.

У 1960 році у школі навчалося 480 учнів, почався перехід до восьмирічної школи, частину учнів було відправлено в стару школу с. Каплиці.

Новий директор школи Степан Федорович Лаврінович, «Відмінник освіти», учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений багатьма орденами та медалями, закінчив хіміко-технологічний та історичний факультети університету, чуйна, добра людина, «рідний татусь», як називали його колеги, прийняв школу з 363 учнями у 1958 році. Роботу починає з будівництва їдальні, свій кабінет віддає під учительську, відкриває кабінет для наочності, шкільні майстерні, медичний кабінет і першою медичною сестрою була Нікуліна Євгенія Пилипівна. Ремонт приміщення, перебудову здійснює силами вчителів.

Гордістю школи були теплиці і кролятник, якими керувала вчитель біології Білоус Ніна Іванівна (Горлова), яка віддала школі 50 років свого життя.

У 1960 році в школі було організовано танцювальний гурток під керівництвом П. І. Соломонгоки та гурток художньої самодіяльності під керівництвом вчителя музики Петра Миколайовича Бойка.

У цей час за рішенням батьківського комітету і педагогічної ради школи малозабезпеченим дітям давали молоко і булочку за рахунок коштів всеобучу.

Директор створює в школі історичний музей, багато експонатів було у ньому: лампи, зроблені із гільз часів війни, предмети побуту, особливо цінним був козацький меч. Учні доглядали за могилами загиблих воїнів в роки Великої Вітчизняної війни, в одній із таких могил покоїться прах Героя Радянського Союзу М. О. Кривова, його ім’я носила піонерська дружина школи.

З 1969 року починає нелегкий шлях директор Кот Василь Іванович, учасник війни, орденоносець, який працював до 1985 року. Він займався краєзнавчою роботою, пропагував педагогічний досвід, започаткував у школі «День відкритих дверей», велику увагу звертав на педагогічно занедбані родини. У школі налічується 400 учнів, для учнів початкових класів організовуються спальні кімнати із солдатських ліжок та ковдр, відкривається вечірня школа для працюючої молоді, яка не має освіти на 120 учнів, її очолює Борисенко Ліна Іванівна, депутат сільської ради.

Уперше в школі створюють тимурівські загони, які допомагають сім’ям загиблих, самотнім людям похилого віку. Село розбудовується. Відкривають сільський клуб, бібліотеку, три магазини, буфет, їдальню, відділення зв’язку, два фельдшерсько-акушерських пункти. У жителів понад 200 телевізорів, 500 радіоприймачів, будують і відкривають Глеваську птахофабрику (Україна). Діти масово йдуть у Западинську восьмирічну школу.

У березні 1975 року с. Западинку приєднують до міста, школу перетворюють на Васильківську восьмирічну. Учнів понад 600, працює школа у дві зміни, постає питання про будівництво нової школи. Керівники освітнього закладу й батьки учнів були на прийомі у міністра освіти, їм відповіли, що школу мають будувати радгосп «Жовтневий» та Глеваська птахофабрика «Україна» за свої кошти. У 1985 році школу очолює молодий директор Клочко Тамара Микитівна.

У 1987 році почали завозити будівельні матеріали для будівництва нової середньої школи, одночасно руйнують старе шкільне приміщення, учнів переводять у школу № 8 у другу зміну.

Планували відкрити російськомовний навчальний заклад з українськими класами. Більшість членів педагогічного колективу, батьки «пішли війною» за відкриття української школи, за навчання учнів українською мовою.

Тягар, пов’язаний з будівництвом школи, винесла на своїх плечах Тамара Микитівна. Вона піднімає на високий рівень методичну роботу в педагогічному колективі, школою почали цікавитися. Про неї пишуть у «Молодій Україні», «Літературній Україні», перед учнями виступає українська письменниця Наталія Поклад, телебачення знімає фільм про нову школу, у справі будівництва допомагає український письменник Володимир Яворівський, депутат Верховної Ради України, голова Спілки письменників України. Члени педагогічного колективу та батьки учнів: Пісоцька Марія Костянтинівна, Борисенко Ліна Іванівна, Компанійченко Олександра Іванівна, Федотова Ніна Михайлівна, Музика Галина Трохимівна, Бойко Надія Василівна, Бернатович Ніна Петрівна, Ситніченко Валентина Степанівна, Мельник Галина Іванівна, Кулініч Василь Федорович, Лущан Іван Іванович, Пісоцький Костянтин Юхимович, Щепанкова Віра Яківна, Павленко Андрій Іванович - гідно відстоювали українську школу - новобудову і з честю домоглися відкрити її у 1989 році.

1989 рік - відкриття нової Васильківської середньої школи І –ІІІ ступенів №9, на місце директора запрошений Гаркавенко Володимир Григорович, він прийняв приміщення школи на 1728 учнівських місць з плавальним басейном. Школа займає територію 3,5 га.

У 2000 році директором школи було призначено Валентину Федорівну Гаркавенко, у школі налічувалося 1089 учнів, працювало 85 учителів і 35 осіб обслуговуючого персоналу. У школі працює досвідчена команда педагогів, 15 вчителів нагороджено значком «Відмінник освіти», 8 вчителів - методисти, 6 - старший вчитель. Методичну роботу організовує Шевчук Леся Миколаївна. Педагоги школи опановують засоби реалізації принципів гуманізації освіти на уроках та в позаурочний час, впроваджують нові технології під час викладання основ наук, увагу приділяють екологічному вихованню, відродженню народних звичаїв та традицій. У школі працює 15 предметних гуртків. Випускники освітнього закладу знані в Україні і за кордоном.

У 2006 році на посаду директора школи призначено Пархоменко Парасковію Іванівну. У 2007 році в школі урочисто відкривають «Музей історії школи», на його відкриття були запрошеними ветерани педагогічної праці, батьки учнів, випускники школи, адміністрація міста. Стрічку перерізала ветеран педагогічного колективу, учасниця Великої Вітчизняної війни – Конофольська Єлізавета Омельянівна та випускник школи Мельниченко Микола Іванович. Зібрали, оформили історичний матеріал для музею з початку 1933 року і по цей час вчитель початкових класів Музика Галина Трохимівна та шкільний бібліотекар БонюкЛариса Петрівна.

29 серпня 2016 року на посаду директора школи призначено Шагову Оксану Павлівну. У школі налічувалося 883 учні, 35 класів, працювало 67 вчителів.

У 2017 році відкривається «1-І клас інтелект України» - вчитель Сауленко Галина Валеріїівна, класи з «інклюзивним навчанням»- вчитель Петриченко Ірина Георгіївни, асистент – Захарченко Тетяна Іванівна, вчитель - Шарпата Інна Владиславівна, асистент – Князевич Антоніна Юріївна, вчитель – Гордієнко Тетяна Олексіївна, асистент – Каденко Анастасія Віталіївна.

2018 рік - відкривається «1-І клас», який почав працювати за програмою «Інтилект України» вчитель - Панькіна Світлана Іванівна.

За час існування середньої школи (1989 – 2018 рік), середню школу закінчили: 108 випускників із золотою медаллю, 57 випускників – із срібною медаллю.

Випускниця 1994 року, медалістка Джулай Тетяна Григорівна має вчений ступінь кандидати економічних наук, у2010 році присвоєно звання «доцент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту»

Випускниця 1996 року, медалістка Герасименко Людмила Сергіївна – кандидат історичних наук .

Випускниця 2002 року, медалістка Теребіленко Катерина Володимирівна – доцент, кандидат хімічних наук.

Випускниця 1997 року Хоміцька Валентина Миколаївна – кандидат наук з фізичного виховання та спорту (2010 рік):

1995 рік –чемпіон України серед дівчат зі стрибків у висоту;

1995 рік – бронзовий призер чемпіонату України серед дівчат зі стрибків у висоту;

2005 рік – чемпіонка зимового командного кубка України;

2015 рік - срібний медаліст Перших олімпійських Європейських ігор у Баку (Азербайджан);

2016 рік - майстер спорту України з Міжнародного класу чемпіонату Європи малих країн зі стрибків у висоту;

2016 рік – бронзовий призер чемпіонату України серед дорослих

Випускник 1992 року Тугай Ігор Іванович – майстер спорту України з легкої атлетики (метання молота):

1992 рік – срібний призер чемпіонату світу юніорів в Лісабоні ( Португалія);

1994 рік – учасник «Літніх Олімпійських ігор», що проходили в Пекіні (Китай)

Випускник 2001 року Вахняков Олександр Володимирович – майстер спорту з легкої атлетики (біг 110 метрів з бар’єрами):

2007 рік – бронзовий призер у Міжнародних змаганнях,що проходили у Німеччині; учасник вищої ліги Кубка Європи з легкої атлетики.

Марчук Владислав Олексійович - кандидат з боксу:

2010 рік - ІІ місце  у чемпіонаті України з боксу.

2014 рік  - ІІІ місце у чемпіонаті України серед юнаків 2001-2002 р.н.

2015 рік - ІІ місце у чемпіонаті Європи серед школярів.

2016 рік - чемпіон України серед юнаків 2001-2002 р.н. у ваговій категорії 75 кг.